Поетична збірка, народжена не після війни, а в її найгарячішій фазі. Ярина Чорногуз, українська поетка, волонтерка та військова, написала цю книжку як безпосереднє свідчення з фронту, з окопу, з межі виживання. У ній переплетені особисті переживання, рефлексії на тему смерті, пам’яті, надії, а також філософські роздуми про майбутнє та трансгуманізм. Центральна тема — стан тимчасової вцілілості, коли людина існує між вибухом і надією, між ніччю і днем, між любов’ю і втратами. Це не просто поезія — це документ часу, голос покоління, яке бореться, втрачає і живе у стані тимчасової вцілілості. Збірка присвячена її доньці Орисі, але звертається до кожного з нас — і до всіх тих, хто житиме після.